2016-10-13

Є вистави, котрі хочеться осмислювати, переглядати знову. Як-от комедію «Любов у стилі бароко», прем’єра якої відбулася нещодавно в Запорізькому театрі імені Магара. Режисер-постановник і художник — заслужений діяч мистецтв України Віктор Попов.g1

В основі — п’єса Ярослава Стельмаха, алюзія на шекспірівську комедію «Приборкання норовливої». Батьки заповіли Графу й Оляні одружитися. Вона цього хоче, він — аж ніяк, і знаходить спосіб відштовхнути її. Вона дізнається про це і змушує його ревнувати... Сюжет безпрограшний, але для Попова він — не самоціль, а лиш привід до гри. Гри, яка дарує насолоду життя і рятує від буденності. Гри, через яку сучасна людина може, відпустивши власні комплекси і страхи, прийти до справжніх почуттів, до свого справжнього вільного «Я».

g2

Граф і його друзі зачиняються в маєтку, аби пережити пошесть невідомої «зарази». Та чи не більше, ніж фізична небезпека, їх лякає втрата своєї свободи, вільного вибору. Тому вони й відгороджуються від світу, живуть за власними правилами, а для розваги запрошують «Театр а-ля бароко» з оркестром-балетом-хором, п’ють вина і в грі створюють той світ, у якому їм цікаво.

Уявіть у центрі сцени килим, на якому сидять троє: Шумицький (Андрій Косодій), Граф (Дмитро Клопот) і Кущ (Євгеній Дзига). Вони в кімоно, жилетах і штанах «хакама».Їхні силуети чітко окреслені на тлі синіх прямокутників-ширм. Обличчя зосереджені. Поряд із ними — яскраво-недоречна помаранчева пляма. Це — Онисим (Вадим Кир’ян), новенький.

g3
У них осанка рівна, жести виважені. Він же — метушиться. «Японці» переконливі, особливо Граф, який від інтонації до напівоберта голови тримає образ поважного сьогуна. Онисим намагається його наслідува. Що більше старається, то комічніший контраст і цікавіша гра. Та щойно її вловлюєш, як на сцену влітає Супермен. На велосипеді. Це Степан (Максим Ігнатьєв). Його пародійна героїчність і невимушена скоромовка «ламають» самурайську гру. А звістка про наречену взагалі порушує сценарій: на мить актори відкидають «японську» пластику, і тепер це звичайні сучасні хлопці. На таких переходах будується вся вистава: то це естетське кіно, то комікс, фарс, драма, куртуазна комедія...


Оляна (Галина Астаф’єва) з подругою Ярисею (Олеся Плохоткіна) не знають, що потрапили без запрошення до клубу втаємничених. І якщо Ярися одразу сприймає тутешні правила гри, то для Оляни ця ситуація геть не ігрова. Всі її дитячі ілюзії щодо Графа розсипаються. Переживши розчарування, Оляна знаходить ліки від нього... у грі. А у сцені з підробним женихом Онисимом сама диктує правила і задає стиль бароко з фліртом, іронією, витонченістю. І це вражає Графа: він бачить у ній гідного суперника і партнера, якого можна прийняти у свій світ.
Нова гра подобається всім: «японці» перевтілюються у версальських кавалерів, Степан і Ярися розігрують любовну сцену в дусі пасторальних комедій. Усі щасливі. 


Окрім Графа, який втрачає контроль над ситуацією, прагне збагнути нові правила і завоювати колись нелюбу, а тепер кохану. Він читає Оляні освідчення з книги, а коли нарешті знаходить власні слова — пізно, вона йде геть. Оперна діва (Світлана Ремжина) виконує пронизливу арію прощання Дідони, виходять розгублені друзі й артисти «Театру а-ля бароко».Все. Гра була стильна, але марна: Любов, якої хотіла Оляна і якої зажадав Граф, не відбулася. Та Граф зважується на останню спробу. З мережива слів, що сплели цю історію, він знаходить одне. Це ім’я коханої. Він викрикує «Оляно!» з таким болем втрати, що проймає, здається, мармур театру, не те що людські серця. І Оляна залишається. Хор співає «Алілуя». Гармонію відновлено. Нехай лише в театрі. Нехай лише на мить. Але заради такої миті варто... грати. У грі знаходити те, без чого й життя — не життя.

 

Наталка КАНДИБКА.

 

http://www.golos.com.ua/article/277325

Read 311 times