Магар Володимир Герасимович

Народився 5 липня 1900 року в с. Калниболот на Кіровоградщині. Навчався в церковно-парафіяльній школі, а в підлітковому віці подався до батька в Одесу в пошуках заробітку.

Революційні роки провів у складі червоногвардійського, а згодом – партизанського загонів. У 1919 році був покликаний на дійсну військову службу до лав Червоного Флоту. Брав участь у флотській самодіяльності.

Через чотири роки, одразу ж після демобілізації, повернувся в рідне село, де створив самодіяльний драматичний гурток. В цей же період відвідував спецсемінари та курси для керівників драмгуртків. На базі Калниболотського драмгуртка В. Г. Магар створив перший Первомайський пересувний робітничо-селянський театр.

1930 – 1934 роки – навчання в Київському інституті театрального мистецтва. По закінченню – робота в Київському обласному пересувному театрі імені КОРПС (Київської обласної Ради професійних спілок) у Житомирі.

1936 року Володимир Герасимович Магар очолює театр. В 1937 році молодий актор і режисер отримав звання заслуженого артиста УРСР. Звання народного артиста УРСР було присвоєно митцеві в роки Великої Вітчизняної війни.

1937 рік – клопотаннями В. Г. Магара, театру присвоєно ім’я М. О. Щорса.

У 1941 році театр ім. М. О. Щорса переїхав у Луганськ, а згодом евакуювався в тил, де обслуговував виставами і концертами бійців Червоної Армії та госпіталі. Колектив театру не обмежував своєї діяльності роботою в тилу: Друга фронтова бригада, очолювана В. Г. Магаром, неодноразово виїздила на лінію фронту, де під час перерв між боями давала концерти для діючої Армії.

1944 року, у травні, театр ім. М. О. Щорса прибуває в Запоріжжя, де розпочинає стаціонарну роботу. Спочатку – на сцені літнього театру, потім – у Палаці культури ім. А. О. Жданова, що належав зоводу «Комунар».

З червня 1945 року по квітень 1947-го трупа Запорізького театру працювала в Ужгороді, сприяючи створенню Закарпатського українського музично-драматичного театру. Тим часом театр ім. М. Заньковецької, що до війни базувався в Запоріжжі, переїхав до Львова. Будівля цього театру стала «домівкою» для щорсівців. Приміщення зазнало великих ушкоджень під час війни, а тому було відкрито тільки після реконструкції, 30 січня 1953 року.

Відкриття нової будівлі стало знаковою подією для театру ім. М. О. Щорса: нарешті він отримав свою власну сцену, нарешті з’явилась можливість ставити масштабні спектаклі, що вимагали великого сценічного простору і сучасного матеріально-технічного забезпечення.

Листопад 1960 року. Декада української літератури і мистецтва в Москві. Театр ім. М. О. Щорса «підкорив» московську сцену і московського глядача – з великим успіхом на Декаді української літератури і мистецтва в Москві пройшла вистава «Щорс» Ю. Дольд-Михайлика.

Згадуючи про участь у Декаді, В. Г. Магар писав: «Наш театр показав у Москві два спектаклі «Щорс» і кожного разу москвичі гаряче аплодували його творцям. І це дає мені право сказати, що щорсівці завоювали успіх, витримали серйозний творчий екзамен. Це було сказано і в статтях московських критиків, на обговореннях у Всеросійському театральному товаристві, де з аналізом вистави виступали видні діячі мистецтва – професор Ю. Дмитрієв; режисер, заслужений діяч мистецтв Російської РФСР П. Васильєв, художник С. Плахова та інші» / «Запорізька правда». – 4 грудня 1960 р.

Під час Декади багатьох артистів театру ім. М. О. Щорса відзначено почесними званнями, нагороджено орденами, медалями. Володимир Герасимович Магар отримав звання народного артиста СРСР.

АКТОР

Протягом більш як сорокарічної мистецької діяльності В. Г. Магар виконав понад двісті п’ятдесят ролей у класичних і сучасних п’єсах.

У ролях, що їх зіграв В. Г. Магар, повною мірою виявилась допитливість актора, багатство нагромаджених ним життєвих вражень, уміння знаходити для кожного образу чітку характеристику, збагачувати його типовими деталями, продумано і виправдано діяти в пропонованих обставинах, поступово і яскраво розкриваючи психологічну лінію свого героя.
Впродовж акторської діяльності В. Магар створив цілий ряд глибоко переконливих драматичних образів: Гайдая в «Загибелі ескадри» О. Корнійчука, Харитонова з п’єси «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, професора Буйка з однойменного твору Я. Баша, батька Боженка у виставі «Щорс» Ю. Дольда-Михайлика, Іларіона Грози в спектаклі «Сторінка щоденника» О. Корнійчука

У цих ролях В. Магар щиро хвилював глядачів. Його герої – відважні патріоти Батьківщини, мудрі, зосереджені, енергійні, здатні на самопожертву – були життєво правдиві, реалістичні, розкриті в усьому багатстві їхнього духовного світу, в усій складності та багатогранності їхніх характерів

Гостро сатирично змалював артист Гордія Поваренка: він розмовляє якимсь диким «суржиком», вдягнений претензійно і без смаку – перша поява цього персонажа на сцені викликає в залі сміх. А згодом яскравими й виразними мазками В. Магар розкриває внутрішню суть Поваренка, його зажерливість, міщанську дріб’язковість

Комедійний образ Романюка, створений Володимиром Герасимовичем, – цілком реалістичний, життєво правдивий, без комікування і шаржування. Романюк-Магар – це жива людина в усій складності її суперечливого характеру: чесність, щирість, доброта, природний розум, гумор і кмітливість поєднуються з «національною» хитринкою, вайлуватістю, удаваною наївністю

М’яко, тактовно, завжди викликаючи симпатії глядачів, грав Магар роль дяка Гаврила. Він не спрощував цього образу й вивів його за межі суто комічної стихії, розкриваючи мужність, патріотизм і силу, що приховані за жартами і зовнішньою спокійністю.

Яскраво, сміливо і соковито розкривав майстер характер Писаря, наповнюючи образ колоритними деталями, даючи гострий зовнішній малюнок ролі.

РЕЖИСЕР

У постановках В. Г. Магара не було «другорядних», «неважливих» образів: режисер детально вибудовував навіть епізодичні та безсловесні ролі. Кожен образ мав свою виразну характеристику, наповнену значимими дрібницями і подробицями.

Масштабне мислення, увага до деталей, вміння «оживити» п’єсу, майстерність актора і талант організатора – всі ці риси були властиві Магару-режисеру. Його енергія і творче обдарування створили театр, рівних якому не було в Україні. Працювати в цьому театрі було честю для артиста, режисера, композитора чи художника.

Впродовж 1923-1965 років В. Г. Магар здійснив понад вісімдесят постановок: за період самодіяльності – більше десяти, а в професіональному театрі – понад сімдесят вистав, значимість і художню вартість яких важко переоцінити.

Розпочавши роботу в Київському держукрдрамтеатрі ім. КОРПС (майбутньому театрі ім. М. Щорса), В. Магар рішуче відкинув малозначущі, т. зв. «прохідні» вистави. Як головний режисер, він цілеспрямовано і послідовно формував репертуар театру в героїко-романтичному напрямку, приділяючи увагу і класичним, і сучасним п’єсам.

На сцені театру ім. М. Щорса В. Г. Магар «відкривав» багатьох сучасних авторів: Ю. Дольда-Михайлика, О. Корнійчука, О. Леваду…

В діючий репертуар театру ввійшли вистави за їхніми п’єсами: «Загибель ескадри», «Богдан Хмельницький», «В степах України», «Платон Кречет», «Макар Діброва», «Крила», «Калиновий гай», «Правда», «Над Дніпром», «Сторінка щоденника» О. Корнійчука; «Щорс», «І один у полі воїн» Ю. Дольда-Михайлика; «Марія» О. Левади; «Дівчина з Мінусінська», «Над голубим Дунаєм», «Люди в шинелях», «Зупиніться!» І. Рачади.

В активі театру було понад 50 спектаклів за сучасними п’єсами в постановці головного режисера.

У 1936 р. в газеті «Радянська Волинь» В. Магар писав: «Поставивши своїм завданням показ української народної творчості, ми широко популяризуємо цю творчість, виставляючи кращі зразки української класичної драматургії»: «Маруся Богуславка», «Циганка Аза», «Сорочинський ярмарок», «Лиха доля» М. Старицького; «Назар Стодоля» Т. Шевченка; «Наталка-Полтавка» І. Котляревського; «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького; «Украдене щастя» І. Франка; «Майська ніч», «Вій» М. Гоголя; «Безталанна» І. Карпенка-Карого; «У неділю рано зілля копала» за повістю О. Кобилянської.
Серед інших постановок майстра – «Кам’яний гість» О. Пушкіна; «Без вини винні» О. Островського; «Орфей спускається в пекло» Т. Уільямса; «Тайфун» Цао Юя
«У неділю рано зілля копала…» за повістю О. Кобилянської, 1955 р.

Один із яскравих зразків режисерського таланту В. Г. Магара: майстерно виписані «народні сцени», реалістичність і романтизм, музикальність і блискуче оформлення, яке викликало овацію в залі!..

«Маруся Богуславка» М. Старицького. 29 вересня 1936 року цією виставою Київський держукрадрамтеатр ім. КОРПС відкрив свій восьмий сезон. Постановником вистави був «директор і мистецький керівник» театру Володимир Магар.

«Богдан Хмельницький», 1939 р. Ця виства – перша в Україні постановка за історичною драмою Олександра Корнійчука

«Щорс» Ю. Дольд-Михайлика. 1937 року, клопотаннями В. Г. Магара театрові було присвоєно ім’я М. О. Щорса. На честь цієї події та на відзнаку 20-річчя Червоної Армії 23 лютого 1938 року відбулась прем’єра вистави «Щорс» за п’єсою молодого драматурга Юрія Дольда-Михайлика. Згодом, у 1960 році, саме ця вистава з великим успіхом пройшла на Декаді української літератури і мистецтва в Москві

«Загибель ескадри» О. Корнійчука. Вперше цю виставу В. Г Магар поставив у 1937 р. в Житомирі. А 1953 року цією виставою відкривалась нова будівля і нова сцена щорсівців – театр у Запоріжжі. «Загибель ескадри» 1953 року – це «перша з галереї вистав, що захоплювали великим режисерським розмахом, крупною художньою фактурою», у ній «театр знайшов точні сценічні засоби, які передавали визначальну якість п’єс О. Корнійчука – життєво правдиве змалювання образів, подій і водночас їх узагальнено-романтичне звучання».

«Майська ніч» за М. Гоголем, 1962 р. Вперше постановку цієї вистави В. Г. Магар здійснив у 1942 році. Життєствердний дух «Майської ночі» був підтримкою для бійців у тяжкі воєнні часи. Пісенність, гумор, колоритні народні образи, пасторальні картини українського села – все в цій виставі було таким рідним, таким близьким!

Ролі

Микола – «Наталка-Полтавка» І. Котляревського
Буличов – «Єгор Буличов» М. Горького
Гайдай – «Загибель ескадри» О. Корнійчука
Дяк Гаврило – «Богдан Хмельницький»
Бублик – «Платон Кречет» О. Корнійчука
Боженко – «Щорс» Ю. Дольд-Михайлика
Рибаков – «Кремлівські куранти» М. Погодіна
Шельменко – «Шельменко-Денщик» Г. Квітки-Основ’яненка
Професор Буйко – однойменна п’єса Я. Баша
Харитонов – «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова
Шмага – «Без вини винні» О. Островського
Карпо Карпович – «Не називаючи прізвищ» В. Минка
Галушка – «В степах України» О. Корнійчука
Гордій Поваренко – «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького, 1940 р.
Рибаков – «Кремлівські куранти» М. Погодіна, 1947 р.
Іларіон Гроза – «Сторінка щоденника» О. Корнійчука, 1965 р.
Романюк – «Калиновий гай» О. Корнійчука, 1950 р.
Боженко – «Щорс» Ю. Дольд-Михайлика, 1949 / 1960 рр.
Писар – «Майська ніч» М. Гоголя, 1962 р.
Дяк Гаврило – «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, 1954 р.
Сом – «Над Дніпром» О. Корнійчука

Режисерські роботи

«Скрипка гуцула» Ю. Мокрієва
«Устим Кармалюк» В. Суходольського
«Неспокійна старість» Л.Рахманова
«На Вкраїні милій» І. Чабаненка
«За тих, хто в морі» Б. Лавреньова
«Кремлівські куранти» М. Погодіна
«Російське питання» К. Симонова
«Чужа тінь» К. Симонова
«Шторм» В. Біль-Білоцерківського
«Свекруха» П. Петрова-Соколовського
«Оптимістична трагедія» Вс.Вишневського
«По той бік» А. Брянова
«Професор Буйко» Я. Баша
«Кандидат партії» О. Крона
«Втрачений дім» С. Михалкова
«Сто мільйонів» В. Собка
«Не називаючи прізвищ» В. Минка
«Порт-Артур» О. Степанова
«В шуканні радості» В. Розова
«Любов сильних» П.Ребра та В. Захарова
«Іркутська історія» О. Арбузова
«Де тирса шуміла» А.Шияна